24 жовтня у Пробійнівській гімназії Білоберізької сільської ради відбулася зворушлива та скорботна подія — відкриття меморіальних дошок Героям України Роману Васильовичу Рубаняку та Любомиру Петровичу Джелемі, які віддали свої життя за незалежність і свободу України.
Цей день — не просто дата у шкільному календарі. Це день пам’яті, вдячності, сліз і гордості. Адже на стінах рідної школи відтепер закарбовано імена тих, хто став для усіх прикладом мужності, незламності та любові до рідної землі.
💙💛 Герої живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.
💔 Роман Васильович Рубаняк народився 26 грудня 1985 року в селі Пробійнівка.
У 2000 році переїхав із батьком у село Слобідку на Косівщині, де закінчив Кутську школу. Служив у Збройних силах, працював, створив родину. Разом із дружиною Лілією виховував двох синів, будував плани на майбутнє, мріяв про спокійне, щасливе життя.
Та коли почалася війна, Роман не зміг залишитися осторонь. Хоч працював у Німеччині, він добровільно повернувся, аби стати до лав захисників України. Бо, як казав, “Україна — це мама. Це діти. Це дім, який треба боронити.”
4 травня 2022 року життя Романа обірвалося, але не закінчилося — бо Герої не вмирають. За мужність і самопожертву Романа посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Його приклад — це дороговказ для всіх нас, символ незламності українського духу.
💔Любомир Петрович Джелема — молодший із Героїв, який також народився і навчався у Пробійнівці.
З 2010 по 2012 роки навчався у Гринявській школі.
Його характер — сильний, рішучий, справедливий — проявився ще у шкільні роки. Ці риси стали опорою і під час служби у лавах Збройних Сил України.
Солдат, стрілець штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу батальйону «Шквал», Любомир з гідністю виконував бойові завдання на передовій.
16 липня 2024 року під час артилерійського обстрілу на Бахмутському напрямку Герой отримав тяжкі поранення. Попри зусилля лікарів, 17 серпня 2024 року у Національному військово-медичному клінічному центрі м. Києва його серце зупинилося.
У скорботі залишилися мама Марія , син Дмитрик, рідні, побратими, друзі, усі, хто знав і любив Любомира.
🎗️ Під час урочистостей у гімназії звучали слова подяки та молитви. Учні, педагоги, представники Білоберізької сільської ради, духовенства, військові, рідні Героїв і жителі громади спільно схилили голови у хвилині мовчання.
Діти читали вірші про мужність і любов до України, вшанували своїх випускників квітами, а на фасаді школи відкрили меморіальні дошки, які відтепер нагадуватимуть кожному, що свобода — це ціна життя наших найкращих.
🕯️ Пам’ять про Романа Рубаняка і Любомира Джелему житиме у серцях усіх, хто знає, що справжній герой — це не той, хто прагне слави, а той, хто боронить своє до останнього подиху.
Вічна слава і світла пам'ять Героям України!
Нехай Господь дарує їм вічний спокій, а нам — силу жити гідно, пам’ятаючи їхній подвиг. 🇺🇦@Igor Ostafiychuk
https://www.facebook.com/share/p/1BArGhrr2P/?mibextid=wwXIfr
Немає коментарів:
Дописати коментар