Солдат, стрілець-санітар гірсько-штурмового взводу, гірсько-штурмової роти військової частини А1778
Гаврищук Сергій Іванович
Солдат, сапер 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади
Рубаняк Роман Васильович
Пам'ять про пробійнівського журавлика
ПИСЬМОВА ТВОРЧА РОБОТА
на тему:
«ВІРНИЙ ДО КІНЦЯ.
ВАСИЛЬ НЕБЕСІЙЧУК — «ЗАВЕДІЯ»:
БОЄЦЬ УПА З ВЕРХОВИНЩИНИ»
Виконали:
учні 8-9
класів
Пробінівської
гімназії
Керівник:
вчитель
історії
Плитчук
Іван Дмитрович
с.
Пробійнівка — 2026
ЗМІСТ
Вступ..................................................................................................... 3
Розділ
І. Верховинщина в роки Другої світової війни....................... 4
Розділ
ІІ. Василь Небесійчук — «Заведія»: бойовий шлях................ 5
2.1.
Народження і вступ до підпілля ОУН..................................... 5
2.2.
Бойова служба в лавах УПА (1944–1946).............................. 5
2.3.
Служба в Службі безпеки ОУН (1946–1951)......................... 6
2.4.
Нагородження і загибель......................................................... 6
Розділ
ІІІ. Пошанування пам'яті.......................................................... 8
Розділ
ІV. Від «Заведії» до сьогодення: паралелі з російсько-українською війною.............................................................................................................. 9
Підсумки............................................................................................. 11
Список
використаних джерел............................................................ 11
ВСТУП
На гірських схилах Гуцульських Карпат, де туман вранці стелиться по
полонинах, а кожен потік знає дорогу до Чорного Черемоша, народжувалися люди,
які вибирали свободу дорожче за власне життя. Верховинщина — не просто
географічне поняття, це особливий духовний простір, де любов до рідної землі і
готовність її захищати передавалися від покоління до покоління.
Ця робота присвячена постаті Василя Юрійовича Небесійчука, відомого під
псевдом «Заведія», — уродженця смт Верховина (тодішнє с. Жаб'є), учасника
українського збройного підпілля доби Другої світової війни та повоєнного
національно-визвольного руху. Він не командував великими арміями, однак сім
років обороняв рідну землю у жорстоких умовах підпілля, будучи вірним присязі
до самої смерті.
Актуальність теми зумовлена необхідністю відновлення історичної пам'яті
про місцевих захисників України, чиї імена десятиліттями замовчувалися
радянською владою. Звернення до образу «Заведії» набуває особливого змісту
сьогодні, коли Верховинщина знову проводжає своїх синів на захист держави — і
знову в їхніх очах горить той самий вогонь, що горів у 1944 році.
Мета роботи: дослідити бойовий шлях Василя Небесійчука — «Заведії»,
визначити його місце в структурах ОУН і УПА на теренах Верховинщини та провести
паралелі з добровольчим рухом захисників України у 2022–2024 роках.
Для досягнення мети поставлено такі завдання: опрацювати наявні
документальні джерела, відтворити основні етапи бойового шляху героя, показати
значення його постаті для краєзнавчої пам'яті, з'ясувати спільне між
захисниками різних епох.
Джерельну базу роботи склали: відомості Галузевого державного архіву СБУ
(ГДА СБУ, ф. 13, спр. 376), матеріали відкритих електронних ресурсів, наукові
збірники документів Інституту історії України НАН України, книжкова серія
«Літопис УПА», а також матеріали Українського інституту національної пам'яті.
РОЗДІЛ І. ВЕРХОВИНЩИНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Верховинський район — найвіддаленіший куток Івано-Франківської області,
повністю розташований у гірській системі Карпат. Завдяки важкодоступності,
збереженим традиціям і особливій ментальності гуцулів цей край у роки Другої
світової війни став осередком активного збройного спротиву окупантам.
Із вересня 1939 року, після пакту Молотова–Ріббентропа, Гуцульщина разом
із рештою Галичини опинилася під радянською окупацією. Депортації, арешти,
насильницька колективізація стали буденністю. За неповними даними, упродовж
1939–1941 рр. із Станіславської (нині Івано-Франківської) області було
депортовано десятки тисяч осіб [8]. У червні 1941 року прийшла нова окупація —
нацистська. Вона підтвердила просту істину: жодна чужа влада не принесе волі.
Саме в цих умовах на Гуцульщині розгорнулася мережа підпілля Організації
українських націоналістів (ОУН). На базі Воєнної округи 4 «Говерля» сформовано
Тактичний відтинок (ТВ) 21 «Гуцульщина», до зони відповідальності якого входили
нинішні Верховинський, Косівський і Надвірнянський райони [5]. Жаб'євський
(Верховинський) районний провід ОУН став одним із ключових підпільних осередків
цього регіону.
Молоде гуцульське покоління, вихованe на пам'яті про Українські Січові Стрільці, Листопадовий зрив 1918 року і Гуцульське повстання 1920 року, масово вступало до лав УПА. Для цих людей боротьба була не вибором, а обов'язком — перед батьками, перед землею, перед майбутнім.
РОЗДІЛ ІІ. ВАСИЛЬ НЕБЕСІЙЧУК — «ЗАВЕДІЯ»: БОЙОВИЙ ШЛЯХ
2.1. Народження і вступ до підпілля ОУН
Василь Юрійович Небесійчук народився 1921 року в смт Верховина (тодішнє
село Жаб'є) Верховинського (Жаб'євського) повіту на Станіславщині. Він виріс у
гуцульській родині, де шанували рідну мову, греко-католицьку віру й пам'ять про
козацьку вольницю. Роки його юності збіглися з найтяжчим випробуванням для краю
— подвійною окупацією.
Точна дата вступу до підпілля ОУН не зафіксована у доступних джерелах, однак вже 1944 року Небесійчук є активним членом збройного підпілля на Верховинщині. Псевдо «Заведія» — від гуцульського «завада», тобто перешкода, загородження — він ніс як символ: бути заслоном на шляху ворога до рідної землі.
2.2. Бойова служба в лавах УПА (1944–1946)
З 1944 року Василь Небесійчук проходить службу у структурах Тактичного
відтинку 21 «Гуцульщина» УПА-Захід [1]. Він починає як стрілець-розвідник —
одна з найнебезпечніших ролей у підпільній армії, що потребувала досконалого
знання гірської місцевості, витривалості та особистої сміливості.
Незабаром його командирські здібності отримують визнання. Небесійчук послідовно
обіймає посади командира рою (10–15 вояків) і командира чоти (30–40 осіб).
Такий стрімкий зріст у підпільних умовах — свідчення реального авторитету серед
побратимів.
1944–1946 роки — найактивніший бойовий період УПА на Гуцульщині. Підрозділи ТВ 21 вели збройну боротьбу спочатку проти нацистської окупації, а з наступом Червоної армії — проти радянських каральних органів. Бої точилися в карпатських лісах, часто у відриві від будь-якого постачання, у виснажливих умовах гірської зими [4].
2.3. Служба в Службі безпеки ОУН (1946–1951)
З 1946 року Небесійчук переходить до Служби безпеки (СБ) ОУН — структури,
відповідальної за контррозвідку й захист підпільної мережі від агентурного
проникнення. У той час, коли більшовицькі спецоргани МДБ–МВС активно насаджували
агентуру в підпіллі, СБ була критично важливою для виживання організації [6].
Кар'єрний шлях Небесійчука в СБ охоплює п'ять рівнів: бойовик СБ (1946),
заступник коменданта боївки СБ (1947), комендант боївки СБ (1948), заступник
коменданта районної боївки СБ (1949–1950), комендант районної боївки СБ (1951).
У липні 1951 року він досягає найвищого щабля — призначається референтом СБ
Жаб'євського районного проводу ОУН [1], фактично очоливши всю
розвідувально-контррозвідувальну роботу підпілля на Верховинщині.
Цей шлях тривалістю сім років — від рядового бійця до керівника районної безпекової служби — демонструє не лише особисту хоробрість, а й глибоку відповідальність людини, яка розуміла: підпілля тримається доти, поки не зрадить.
2.4. Нагородження і загибель
Ще 31 серпня 1947 року наказом № 3/47 Військового штабу Воєнної округи 4
«Говерля» Василь Небесійчук — «Заведія» нагороджений Бронзовим хрестом бойової
заслуги УПА [1]. Ця відзнака — одна з найпочесніших у системі нагород УПА —
засвідчила його видатні бойові заслуги ще в перший рік служби в СБ.
8 серпня 1951 року Василь Небесійчук загинув у бою в селі Замагора
Верховинського району — на тій самій землі, де народився. Йому виповнилося
тридцять років. За даними ГДА СБУ (ф. 13, спр. 376, т. 62, арк. 213 зв.), він
перебував у підпіллі безперервно сім років і не здався — ні за амністіями, ні
під тиском репресій проти родини [1].
РОЗДІЛ ІІІ. ПОШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ
Упродовж десятиліть радянської влади ім'я Василя Небесійчука перебувало під забороною. Учасники УПА офіційно іменувалися «бандитами» й «ворогами народу», їхні сім'ї зазнавали переслідувань, а самі вони були приречені на забуття. Лише з проголошенням незалежності України 1991 року стало можливим публічно говорити про цих людей і повертати їм гідність.
У 2007 році Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання ОУН і
УПА учасниками боротьби за незалежність України [7]. Це рішення відкрило шлях
до офіційного вшанування тисяч вояків, доля яких раніше замовчувалася.
9 лютого 2018 року в Києві Координаційна рада з вшанування пам'яті
нагороджених Лицарів ОУН і УПА урочисто передала Бронзовий хрест бойової
заслуги УПА (№ 046) племіннику Василя Небесійчука — Дмитрові Небесійчуку.
Нагорода повернулася до родини через сімдесят один рік після нагородження [1].
Цей акт — не лише данина пам'яті конкретній людині, а символ національного
примирення з власною трагічною і героїчною історією.
Верховинщина поступово повертає зі забуття своїх захисників. Місцеві
краєзнавці, вчителі, учні шкіл разом відновлюють пам'ять про тих, хто поліг у
горах заради волі. Василь Небесійчук — «Заведія» — один із них:
задокументований, нагороджений, вірний.
РОЗДІЛ ІV. ВІД «ЗАВЕДІЇ» ДО СЬОГОДЕННЯ: ПАРАЛЕЛІ З РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЮ ВІЙНОЮ
Верховинщина — один із найвіддаленіших і найменших районів країни — не
залишилася осторонь. Гуцулам не звикати до прощань у горах. Ще їхні діди
проводжали синів у ліси з гвинтівками УПА — тепер вони проводжали онуків на
схід із позначками ЗСУ на рукавах. Добровольці з Верховинщини вирушили захищати
Київ та інші напрямки вже в перші дні лютневого вторгнення — так само
добровільно й рішуче, як колись Небесійчук іще юнаком вступив до підпілля.
Паралелі між «Заведією» і сучасними захисниками — не риторична фігура, а
глибока історична закономірність. По-перше, спільний ворог: і у 1944-му, і у
2022-му Україна боронилася від тотальної загрози своїй державності та фізичному
існуванню народу з боку тієї самої держави-агресора — Росії. По-друге, добровольчий
характер опору: і УПА, і сучасна тероборона та добровольчі батальйони
формувалися не за примусом, а за внутрішнім переконанням. По-третє, ціна
боротьби: тоді — підпілля, холод і загибель у тридцять років; сьогодні — окопи,
дрони, мінні поля. Форма змінилася — суть залишилася незмінною.
Є ще одна промовиста паралель. Васи ль Небесійчук семи років не залишав
підпілля і не скористався жодною амністією — він вибрав вірність присязі до
кінця. Сучасні захисники, що добровільно пішли у 2022 році, теж обрали: лишити
сім'ї, роботу, звичне життя — і стати заслоном між агресором і рідною землею.
«Заведія» означає перешкода. У кожній епосі є свої «заведії» — люди, які стають
на шляху ворога власними грудьми.
Українська держава законодавчо визнала спадкоємність цих традицій. Закон
України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945
років» (2015) та відповідні рішення щодо реабілітації вояків ОУН–УПА [7]
поставили підпільників і сучасних захисників в один ряд — як різні покоління одного
і того самого визвольного руху. Це не переписування історії, це її чесне
прочитання.
ПІДСУМКИ
Василь Юрійович Небесійчук — «Заведія» — уродженець Верховини, боєць і
командир УПА, керівник районної Служби безпеки ОУН, нагороджений Бронзовим
хрестом бойової заслуги УПА. Упродовж семи років (1944–1951) він ніс
безперервну бойову службу на теренах Верховинщини та поліг на рідній землі у тридцятирічному
віці.
Його бойовий шлях — від рядового стрільця-розвідника до референта СБ
районного проводу — відображає загальну логіку визвольної боротьби:
найвідданіші люди зростали всередині підпілля, беручи на себе дедалі більшу
відповідальність. Документальне підтвердження цього шляху в матеріалах ГДА СБУ
робить постать «Заведії» не легендою, а живою сторінкою верховинської і
загальноукраїнської історії.
Зв'язок між «Заведією» і сучасними захисниками України не є штучним: в
обох випадках ми маємо справу з добровільним вибором людини — захищати рідну
землю всупереч особистій небезпеці. Це і є суть патріотизму — не абстрактна, а
конкретна, виміряна роками служби і ціною власного життя.
Повернення Бронзового хреста родині Небесійчуків у 2018 році символізує
більше, ніж нагородження одного бійця: це сигнал суспільству, що кожен
захисник, кожна жертва, кожне ім'я — мають бути почуті, записані й передані
наступним поколінням. Василь Небесійчук — «Заведія» займає своє місце в цьому
ряду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Небесійчук Василь Юрійович // Вікіпедія — вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Небесійчук_Василь_Юрійович (дата звернення: березень 2026).
2. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 62. — Арк. 213 зв. [Архівна справа, на яку посилається стаття Вікіпедії про В. Небесійчука; цитується за відкритою публікацією].
3. Верховинський район // Вікіпедія — вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховинський_район (дата звернення: березень 2026).
4. ОУН і УПА в 1944 році: Документи. У 2 ч. Ч. 1 / Упоряд.: О. Веселова, С. Кокін, О. Лисенко, В. Сергійчук; відп. ред. С. Кульчицький. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — 292 с.
5. ОУН
і УПА в 1945 році: Збірник документів і матеріалів. У 2 ч. Ч. 1 / Редкол.:
Боряк Г.В. та ін.; упоряд.: Веселова О.М. (відп. упоряд.), Гриневич В.А.,
Сергійчук В.І. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — 371 с.
9. Добровольці: феномен спротиву 2022 року // Український інститут національної пам'яті [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uinp.gov.ua (дата звернення: березень 2026).
10. Андрусяк
М. Брати вогню: Художньо-документальна повість. — Коломия: Вік, 1992. — 264 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар